Був час, коли квітучим, багатолюдним Херсонесом правив перший архонт Ламах. Був він дуже багатий, мав багато золота і срібла, худоби і землі. Дім його – велика квадратна будівля – виходив на декілька вулиць. У міському мурі Ламах мав навіть окремі ворота, щоб його численні отари, повертаючись з пасовищ, не йшли через місто, а потрапляли прямо до кошари.
Гікія була єдиною дочкою Ламаха. Серед дівчат міста вона виділялася красою і розумом. Як справжня херсонесітка Гікія палко любила рідне місто, що розкинулося на березі неспокійного Понта, і мріяла зробити для нього щось видатне.
В ті часи сусіднім Боспорськнм царством правив цар Асандр. Не давали йому спокою багатства Херсонесу. Пробував він силою захопити місто, та зазнав поразки. Тоді вирішив Асандр хитрістю оволодіти містом. Знав він, що у Ламаха є дочка, і запропонував свого сина з нею одружити. Сподівався він, що після смерті Ламаха влада над Херсонесом перейде в руки його сина. Цар відкрив синові свій намір, і той погодився діяти так, як задумав батько.
Херсонесіти дозволили Ламаху шлюб Гікії з сином Асандра, але з умовою: чоловік Гікії ніколи не повинен виїжджати за межі Херсонесу, навіть для побачення з батьком. Якщо він посміє це зробити, буде покараний на смерть. Боспорці прийняли цю умову, і син Асандра одружився з Гікією.
Палко і щиро покохала Гікія свого чоловіка. Він здавався скромною людиною, віддавим громадянином Херсонесу, готовим на добрі діла.
Через два роки помер Ламах. На раді вельможних громадян було вирішено поставити на чолі управління містом не сина Асандра, зятя Ламаха, а іншого визначного херсонесіта, Зіфа, сина Зіфового.
Не здійснилися мрії чоловіка Гікії. Але він не відмовився від них і лише чекав слушної нагоди, щоб добитися свого.
В першу річницю смерті батька Гікія схотіла вшанувати його пам'ять і з дозволу ради міста влаштувала поминки. Вона запросила до себе багатьох громадян міста і роздавала їм вино, хліб, масло, м’ясо, рибу –все, чим багатий був її дім. Всі дякували Гікії за добре серце.
Міські власті дозволили їй так щороку вшановувати пам’ять свого батька.
Цим вирішив скористатися чоловік Гікії. Він послав у Пантикапей до батька вірного раба із звісткою, що знайшов шлях, як оволодіти Херсонесом.
Батько став надсилати синові морем по десять-дванадцять відважних юнаків начебто з дарунками для нього і Гікії. Човни боспорян входили до бухти Символів. Син Асандра посилав туди коней, на яких боспорські юнаки привозили подарунки. Від’їзд гостей чоловік Гікії призначав на пізній вечір, коли стемніє. Відійшовши трохи від міста, боспорці звертали з дороги, виходили на стежки, якими йшли отари Ламаха, і через окремі ворота в міському мурі непомітно пробирались до Херсонесу. Тут їх ховали в підвалах будинку Гікії. А гребці в човнах відчалювали з бухти в напрямі Боспора, ніби нічого й не сталося.
Син Асандра відкрив таємницю змови трьом рабам, вивезеним з Боспора. Один з них супроводжував боспорських юнаків до бухти, а потім повертався в Херсонес і доповідав міській варті, що гості поїхали. Другий проводжав боспорян до воріт, третій вводив їх в дім Ламаха, де вони і ховалися у підвалах. Ці ж раби носили схованим їжу і воду.
Все це робилось потай. Сама Гікія і гадки не мала, що діється в неї вдома.
Для здійснення свого задуму боспорський царевич обрав третю річницю смерті Ламаха. За два роки він таємно зібрав близько двохсот боспорськмх воїнів. Син Асандра розраховував, що в день пам’яті архонта всі херсонесіти допізна веселитимуться і добре сп’яніють. Коли вони полягають спати, він виведе захованих змовників і захопить місто. Флот його батька був готовий до нападу на Херсонес.
Випадкова пригода розкрила змову.
Одна з улюблених служниць Гікії провинилась. Щоб покарати служницю, її замкнули в кімнаті над підвалом, де ховалися боспорські воїни. Служниця на самоті пряла льон і ненароком упустила прядку, яка покотилась до стіни і потрапила в глибоку щілину. Щоб дістати її, дівчина підняла цеглину в підлозі і крізь отвір побачила у підземеллі озброєних людей.
Обережно поклавши цеглину на місце, служниця покликала одну із своїх подруг і послала до пані, просячи прийти до неї, бо вона хоче сказати їй щось важливе.
Гікія відразу все зрозуміла. Інтереси свого народу вона ставила над усе, тому, ні хвилини не вагаючись, вирішила знищити ворогів, в тому числі і свого чоловіка, який виявився зрадником.
Двом своїм родичам Гікія доручила зібрати кращих людей міста. Одну умову поставила Гікія – вони повинні були поклястися, що за її повідомлення, якщо його визнають важливим, вона буде похована в межах міста.
Городяпи поклялися виконати цю умову. Тоді Гікія сказала:
– Я розкрию вам таємницю. Мій чоловік, від батька успадкувавши ненависть до нашого міста, таємно привів у дім багато озброєних боспорян. Як я здогадуюсь, вони збираються в день пам'яті мого батька напасти на нас і всіх знищити.
Затамувавши подих, слухали херсонесіти Гікію.
– Незабаром цей день настане,– продовжувала Гікія. – Хай він пройде так, як завжди. Приходьте в мій дім і веселіться, щоб вороги нічого не запідозрили. Поминайте мого батька, танцюйте на вулицях, але про небезпеку не забувайте і головне – багато не пийте. Вдома приготуйте хмиз і смолоскипи. Коли я подам знак, що треба кінчати бенкет, ви спокійно розійдетесь по домівках. Я раніше, ніж звичайно, звелю замкнути ворота. А ви відразу ж висилайте слуг з хмизом і смолоскипами. Хай вони обкладуть ними мій дім, всі входи і виходи. Щоб дерево швидше загорілось, звеліть облити його маслом. Коли я вийду, ви запалите хмиз, а потім оточите будинок і стежитиме, щоб ніхто з нього не вийшов живим. А тепер ідіть і приготуйте все, що я говорила. І не забувайте про свою клятву.
Як було домовлено, в день пам’яті Ламаха населення міста цілий день веселилося на вулицях. Гікія щедро роздавала вино на бенкеті, часто вгощала свого чоловіка, сама ж не пила, як і її рабині: вона наказала наливати собі воду в келих пурпурового кольору, де вода здавалась вином.
Коли настав вечір, і громадяни, ніби втомившись, розійшлись по домівках, Гікія позвала чоловіка на відпочинок. Він охоче погодився, бо боявся викликати в неї будь-яку підозру. Вона наказала заперти ворота і принести їй, як звичайно, ключі. І відразу ж звеліла надійним служницям виносити з дому одяг, золото, різні коштовності.
Діждавшись, поки все заспокоїлось і сп'янілий чоловік заснув, Гікія вийшла з опочивальні і замкнула за собою двері, покликала служниць і разом з ними покинула двір. На вулиці вона сказала, щоб підпалили дім з усіх боків.
Вогонь швидко охопив будинок. Боспорські воїни намагались врятуватись, та їх тут же вбивали. Вони всі до єдиного були знищені.
Ось так Гікія врятувала рідне місто Херсонес від смертельної небезпеки.
Вдячні громадяни незабаром поставили на честь Гікії на головній площі дві статуї. На одній вона повідомляла про змову чоловіка, на другій – мстила ворогам. На постаментах були вирізьблені написи, які розповідали про подвиг Гікії.