Давно це було. Так давно, що навіть лік часу ішов у зворотну сторону. Жило в Тавріді горде і миролюбне плем’я горян. Жили тихо і мирно. Ні на кого не нападали і на них ніхто не нападав. Обробляли земля і ростили дітей.
Розумні руки горян навчились вирощувати на схилах гір запашний солодкий виноград і троянди. Непіддатливе гірське пасмо, але горяни – народ терплячий і роботящий. З берегів моря в кошиках приносили вони землю і засипали нею розколини. І добрішали гори, вкриті виноградниками і садами.
У гірських лісах водилось багато дичини, а горяни були вправними стрільцями. Але вони не зловживали зброєю і натягували тятиву лука тільки тоді, коли потрібна була їжа.
Селище горян багатішало з кожним роком...
Почули про Тавріду в далекій Елладі, і задумали греки підкорити цю багату землю.
Біля берегів Тавріди з’явилась сила-силенна фелюг. В них сиділи озброєні елліни. Вони хотіли під покровом ночі підійти до берега і напасти на сонних горян. Та море раптом засвітилось голубуватим полум’ям, і горяни побачили чужинців. Чорні грецькі фелюги йшли наче по сріблу. Весла розбризкували воду, і бризки мерехтіли, як зірки на небі. Навіть піна біля берегів світилась блакитним мертвим сяйвом.
Сполошилось селище горян. Жінки і діти сховались в печери, а чоловіки приготувались відбити натиск. Вони зрозуміли, що битва буде жорстокою, не на життя, а на смерть: греків було видимо-невидимо.
Але тут наче хмари заволокли небо. Це велетенські орли-грифи злетіли зі скель і полинули до моря. Розпластавши величезні крила, орли почали кружляти над грецькими фелюгами. Злякано закричали елліни і закрили голови щитами. Пролунав грізний клекіт грифа-верховода, і птахи своїми залізними дзьобами кинулись довбати дерев’яні щити, обтягнуті шкірою.
Зраділи горяни, побачивши підтримку з неба, і почали зштовхувати у воду величезні валуни.
Забурхало, заштормило море, піднялися на ньому хвилі, як гори. Вони були такі великі, що солоні бризки, пробивши морок ночі, дісталися до сонця і викликали дощ. Над морем стояв суцільний стогін і гуркіт.
Страх взяв еллінів, і вони повернули свої фелюги назад. Та мало хто дістався до своїх берегів.
Відтоді греки стали називати це море Понтом Аксинським – Негостинним морем. І наказали дітям своїм, щоб ніколи не піднімали зброї проти жителів Тавріди і ніколи не намагались пройти по Понту Аксинському.
Багато чи мало минуло відтоді часу, тільки знову почало вабити греків на сонячні береги багатої Тавріди. Та вони добре пам’ятали наказ своїх предків, і не тисячі фелюг вийшли в Понт Аксинський, а лише п’ять. І сиділи у фелюгах не озброєні воїни, а мирні посли з багатими дарунками для горян.
І домовилися горяни з греками, і поклялися, що ніколи не піднімуть зброї один проти одного.
Відтоді й оселилися елліни далеко від
Еллади і щасливо зажили під сонцем Тавріди. Почали вони вирощувати виноград і троянди. Вели торгівлю з горянами і дивувалися: чому таке ласкаве море назване Аксинським – Негостинним?
Ні, це добре і гостинне море. І назвали греки море Понтом Евксинським – Гостинним морем...
Так і повелося відтоді. Хто йде до Чорного моря з відкритим серцем, воно завжди гостинне – Понт Евксииський. А для ворогів наших – Понт Аксинський. Негостинне.