Мітрідат був одним з иаймогутніших володарів древності. Він підкорив багато народів Сходу, завоював Херсонес, а потім велике Боспорське царство й встановив своє панування на Понті Евксинському.
Мітрідат був одним з найосвіченіших людей свого часу. Він знав двадцять дві мови і міг говорити з підвладними йому племенами, вершити суд над ними, не звертаючись до товмачів.
Мітрідат, як жоден із смертних, був міцно прив’язаний до життя. Він щоденно протягом багатьох років приймав отрутні ліки і так привчив до них свій організм, що коли захотів померти, смерть не прийшла до нього.
Але, як і кожен володар, Мітрідат був жорстоким, несправедливим і самовпевненим. Це і згубило його.
Народи, що перебували під владою Мітрідата, не раз повставали проти тирана і намагались звільнитися від нестерпного гноблення. А з іншого боку Мітрідатові весь час загрожував могутній Рим, який прагнув захопити такі прекрасні землі, як Таврія і Колхіда. Не маючи підтримки з боку таврів, скіфів, сарматів та інших народів, Мітрідат зазнавав від римських легіонів поразки за поразкою.
Останнього, нищівного удару завдав Мітрідатові римський полководець Помпей. Остаточно розгромлений, втративши своє військо, Мітрідат ледве втік і не встиг навіть забрати з собою свою хвору дочку Дріпетіну. Вона залишилась у фор
теці Сингорії у євнуха Мінофіла, який лікував її від тяжкої хвороби.
Незабаром римляни підійшли до фортеці Сингорії і оточили її. Бачачи, що захисники фортеці збираються здаватися і що благородна дочка Мітрідата буде віддана на потіху жорстоким ворогам, Мінофіл одним ударом ножа вбив її, а другим покінчив з собою.
А тим часом Мітрідат, досягнувши Пантикапея, почав гарячково готуватися до нової битви з римлянами. Він вирішив боротися до останнього.
Та важко було старому, пораненому вовкові самому відбиватися від зграї шакалів. Зрозумів Мітрідат, що воєначальники його ненадійні, що друзі від нього відсахнулись і що довіритися нікому не можна.
Зібравши нове військо, Мітрідат звернувся до свого сина Фарнака:
– Сину мій, на тебе одного надія. Бери військо й іди на ворога. Тобі доручаю я мою долю і долю моєї держави. Іди ж і повертайся з перемогою.
Не знав старий полководець, що син його теж незадоволений ним і давно думає про зраду. Вирішивши, що слушний час настав, Фарнак не повів військо назустріч римлянам, а повернув його проти батька. В містах Боспора, у Херсонесі спалахнуло повстання, на бік повсталих перейшло багато воєначальників.
Великим гнівом запалав Мітрідат, коли почув про це. Не пам’ятаючи себе, не вірячи більше нікому і нічому, він стратив кількох своїх вірних друзів і разом з ними сина Ексиподра.
Потім він наказав заперти всі ворота фортеці, а сам піднявся на високу фортечну стіну і почав умовляти Фарнака:
– Опам’ятайся, сину мій! Подумай, що ти робиш!
Та невблаганний був Фарнак, і Мітрідат з гнівом продовжував:
– Що ж, хай збудеться те, чого ти бажаєш: я помру... Але перед смертю своєю я проклинаю тебе...
Мітрідат швидко зійшов з фортечної стіни і зачинився в палаці. Він зібрав усіх своїх дружин, наложниць, дочок, наповнив келихи отруєним вином і наказав:
– Пийте за перемогу!
Потім він переодягнувся в одяг простого воїна і сам випив отруту...
Але марно чекав смерті колись могутній цар. Вона не приходила. Навіть смерть перестала коритися йому.
– О, прокляття! – вигукнув Мітрідат і згадав, що він невразливий для отрути і що йому не вдасться непомітно розпрощатися з життям. Тоді він вибіг з палацу, гукнув одного з тих воїнів, які вже прорвалися у фортецю, і підставив під ніж своє горло.
Так помер Мітрідат, і відтоді гора на Керченському півострові носить його ім’я.