Полiдект замислив насильно взяти собi за дружину прекрасну Данаю, але Даная ненавидiла суворого царя Полiдекта. Персей заступився за свою матiр. Розгнiвався Полiдект, i з цього часу вiн думав тiльки про одне – як згубити йому Персея. Кiнець кiнцем жорстокий Полiдект вирiшив послати Персея по голову горгони Медузи. Вiн прикликав Персея i сказав йому:
– Якщо ти справдi син громовержця Зевса, то не вiдмовишся зробити великий подвиг. Серце твое не здригнеться нi перед якою небезпекою. Доведи ж менi, що Зевс – твій батько, i принеси менi голову горгони Медузи. О, вiрю я, Зевс допоможе своєму синовi!
Гордо глянув Персей на Полiдекта i спокійно вiдповiв:
– Добре, я здобуду тобi голову Медузи.
Вирушив Персей в далеку путь. Йому треба було досягти захiдного краю землi, тiеi країни, де панували богиня Нiч i бог смертi Танат. У цій країнi жили i жахливi горгони. Все тiло їх вкривала блискуча i мiцна, як сталь, луска. Жоден меч не мiг розрубати цю луску, тiльки вигнутий меч Гермеса. Величезнi мiднi руки з гострими сталевими пазурами були у горгон. На головах у них замiсть волосся ворушилися з шипiнням отруйнi змії. Обличчя горгон, з їх гострими, як кинджали, iклами, з губами, червоними, як кров, iз палаючими люттю очима, були повнi такої злостi, були такi жахливi, що в камiнь обертався кожний, хто хоч раз поглянув на горгон. На крилах iз золотими блискучими перами горгони швидко носились у повiтрi. Горе людинi, яку вони зустрiчали! Горгони розривали її на шматки своїми мiдними руками i пили її гарячу кров.
Тяжкий, надлюдський подвиг мав звершити Персей. Боги Олiмпу не могли дати загинути Персею, синовi Зевса. На допомогу йому з’явився швидкий, як думка, посланець богiв Гермес i улюблена дочка Зевсова, войовниця Афiна. Афiна дала Персею мiдний щит, такий блискучий, що в ньому, немов у дзеркалi, вiдбивалося все; а Гермес дав Персеевi свій гострий меч, що рубав, як м’який вiск, найтвердiшу сталь. Вiсник богiв указав юному героевi, як знайти горгон.
Довгий був шлях Персея. Багато країн пройшов вiн, багато бачив народiв. Нарештi дійшов вiн до похмурої країни, де жили старi грайi. Одне тiльки око i один зуб мали вони на всiх трьох. По черзi користувалися вони ними. Поки око було в однiеi з грай, двi iншi були слiпi, i видюща грайя вела слiпих, безпорадних сестер. Коли ж, вийнявши око, грайя передавала його по черзi другій, всi три сестри були слiпi. Ось цi грайi охороняли шлях до горгон, тiльки вони самi знали його. Тихо пiдкрався до них, за порадою Гермеса, в пiтьмi Персей i вирвав в однiеi з грай чудесне око саме в ту мить, коли вона передавала його своїй сестрi. Скрикнули грайi з жаху. Тепер вони всi три були слiпi. Що мали робити вони, слiпi й безпораднi? Почали вони благати Персея, заклинаючи його всiма богами, вiддати їм око. Вони ладнi були зробити все для героя, тiльки б вiн вернув їм їх скарб. Тодi Персей зажадав у них за те, що поверне їм око, указати йому шлях до горгон. Довго вагалися грайi, та довелося iм, щоб повернути собi зiр, указати цей шлях. Так узнав Персей, як потрапити йому на острiв горгон, i швидко рушив далi.
Пiд час подальшого шляху прийшов Персей до нiмф. Вiд них дiстав вiн три дарунки: шолом володаря пiдземного царства Аїда, який робив невидимим кожного, хто його одягав, сандалi з крилами, за допомогою яких можна було швидко лiтати в повiтрi, i чарiвну торбину: ця торбина то розширялась, то стискалась, залежно вiд розмiру того, що в ній лежало. Взув Персей крилатi сандалi, надiв шолом Аїда, перекинув через плече чарiвну торбину i швидко понiсся в повiтрi до острова горгон.
Високо в небi нiсся Персей. Пiд ним розстилалась земля з зеленими долинами, де срiбними стрiчками вились рiки. Мiста виднiлись унизу, в них ясно виблискували бiлим мармуром храми богiв. Вдалинi височiли гори, вкритi зеленню лiсiв, i, як алмази, горiли в променях сонця їх снiговi вершини. Вихором несеться Персей все далi й далi. Вiн летить так високо, як не злiтають орли на своїх могутнiх крилах. Ось блиснуло вдалинi, як розтоплене золото, море. Тепер над морем летить Персей, i шум морських валiв ледве вловимим шелестом доноситься до нього. Ось уже не видно землi. На всi боки, скiльки сягає зiр Персея, розкинулась пiд ним рiвнина вод. Нарештi в блакитній далинi моря чорною смужкою показався острiв. Усе ближче вiн. Це острiв горгон. Щось нестерпучим блиском сяє в променях сонця на цьому островi. Нижче спустився Персей. Мов орел, ширяє вiн над островом i бачить: на скелi сплять три жахливих горгони. Вони розкинули увi снi свої мiднi руки, вогнем горять на сонцi їх сталева луска i золотi крила. Змії на їх головах ледве ворушаться увi снi. Швидше вiдвернувся Персей вiд горгон. Боїться побачити вiн їх грiзнi обличчя – адже один погляд, i в камiнь обернеться вiн. Узяв Персей щит Афiни-Паллади – як у дзеркалi, вiдбилися в ньому горгони. Яка ж iз них Медуза? Мов двi краплi води, схожi одна на одну горгони. З трьох лише Медуза смертна, тiльки її можна вбити. Задумався Персей. Тут допомiг Персеевi швидкий Гермес. Вiн показав Персеевi Медузу i тихо шепнув йому на вухо:
– Швидше, Персею! Смiливiше спускайся вниз. Он, крайня до моря, Медуза. Вiдрубай їй голову. Пам’ятай, не дивись на неi! Один погляд, i ти загинеш. Поспiшай, поки не прокинулись горгони!
Як падає з неба орел на намiчену жертву, так кинувся Персей до сплячої Медузи. Вiн дивиться в ясний щит, щоб певнiше завдати удару. Змії на головi Медузи зачули ворога. З грiзним шипiнням пiднялися вони. Поворушилась увi снi Медуза. Вона вже трохи розплющила очi. В цю мить, як блискавка, блиснув гострий меч. Одним ударом вiдтяв Персей голову Медузи. Їi темна кров потоком ринула на скелю, а з потоками кровi з тiла Медузи пiднявся до неба крилатий кiнь Пегас i велетень Хрiсаор. Швидко схопив Персей голову Медузи i сховав її в чарiвну торбину. Звиваючись у корчах смертi, тiло Медузи впало iз скелi в море. Вiд шуму його падiння прокинулись сестри Медузи, Стейно i Еврiала. Махнувши могутнiми крилами, вони звилися над островом i очима, що горiли лютiстю, дивилися навколо. Горгони з шумом носяться в повiтрi, але безслiдно зник убивця сестри iхньої Медузи. Жодної живої душi не видно нi на островi, нi далеко в морi. А Персей швидко нiсся, невидимий у шоломi Аїда, над шумливим морем. Ось уже несеться вiн над пiсками Лiвїї. Крiзь торбину просочилася кров з голови Медузи i падала важкими краплями на пiсок. З цих крапель кровi породили пiски отруйних змій. Все кругом кишiло ними, все живе кидалося тiкати вiд них; змії перетворили Лiвiю в пустелю.