Але богиня кохання, яка так покарала Нарциса, знала й сама муки кохання, i їй довелося оплакувати любимого нею Адонiса. Вона любила сина царя Кiпру, Адонiса. Нiхто зi смертних не був рiвний йому красою, вiн був навiть кращий вiд богiв-олiмпiйцiв. Забула для нього Афродiта i Патмос, i квiтучу Кiферу. Адонiс був iй милiший навiть вiд свiтлого Олiмпу. Весь час проводила вона з юним Адонiсом. З ним полювала вона в горах i лiсах Кiпру, подiбно до дiви Артемiди. Забула Афродiта про свої золотi оздоби, про свою красу. Пiд пекучим промiнням i в негоду полювала вона на зайцiв, лякливих оленiв i сарн, уникаючи полювання на грiзних левiв i вепрiв. І Адонiса просила вона уникати небезпек полювання на левiв, ведмедiв i вепрiв, щоб не трапилося з ним нещастя. Рiдко покидала богиня царського сина, а покидаючи його, кожного разу благала пам’ятати про її прохання.
Одного разу, коли не було Афродiти, собаки Адонiса пiд час полювання натрапили на слiд величезного вепра. Вони пiдняли звiра i з лютим гавканням погнали його. Адонiс радiв такiй багатiй здобичi; вiн не передчував, що це його останнє полювання. Все ближче гавкiт собак, ось уже промайнув величезний кабан серед кущiв. Адонiс уже готується пронизати розлютованого кабана своїм списом, як раптом кинувся на нього кабан i своїми величезними iклами на смерть поранив улюбленця Афродiти. Вмер Адонiс вiд страшної рани.
Коли Афродiта дiзналася про смерть Адонiса, то, повна невимовного горя, сама пiшла вона в гори Кiпру шукати тiло улюбленого юнака. По стрiмких гiрських кручах, серед похмурих ущелин, по краях глибоких прiрв iшла Афродiта. Гостре камiння i колючки тернини поранили нiжнi ноги богинi. Краплi її кровi падали на землю, лишаючи слiд усюди, де проходила богиня. Нарештi знайшла Афродiта тiло Адонiса. Гiрко плакала вона над рано загиблим прекрасним юнаком. Щоб завжди зберiгалася пам’ять про нього, звелiла богиня вирости з кровi Адонiса нiжному анемону. А там, де падали з поранених нiг богинi краплi кровi, виросли пишнi троянди, ясно-червонi, мов кров Афродiти. Зглянувся Зевс-громовержець на горе богинi кохання. Звелiв вiн братовi своєму Аїду i дружинi його Персефонi вiдпускати щороку Адонiса на землю зi смутного царства тiней померлих. З того часу пiвроку залишається Адонiс у царствi Аїда, а пiвроку живе на землi з богинею Афродiтою. Вся природа радiе, коли повертається на землю до ясного промiння сонця юний, прекрасний улюбленець золотосяйної Афродiти, Адонiс.
Пояснення до міфу: Мiф про Адонiса й Афродiту греки запозичили у фiнiкiйцiв. Ім’я Адонiс не грецьке, а фiнiкiйське i означає «пан». Фiнiкiйцi ж запозичили цей мiф у вавилонян, в яких був мiф про богиню кохання Іштар i прекрасного Таммуза – бога, який вмирає i кожної весни воскресає.