Поволi iде по небу в своїй колiсницi, запряженій чорними кiньми, богиня Нiч-Нюкта. Своїм темним покровом закрила вона землю. Пiтьма огорнула все навколо. Навкруг колiсницi богинi Ночi товпляться зiрки i ллють на землю своє непевне, мерехтливе свiтло – це юнi сини богинi Зорi-Еос i Астрея. Багато iх, вони усiяли все нiчне темне небо. Ось, нiби легка заграва показалася на сходi. Розгоряється вона дедалi бiльше й бiльше. Це сходить на небо богиня Мiсяць-Селена. Круторогi бики поволi везуть її колiсницю небом. Спокійно, велично iде богиня Мiсяць по небу в своєму довгому бiлому одязi, iз серпом мiсяця на головному уборi. Вона мирно свiтить на сплячу землю, заливаючи все срiблястим сяйвом. Об’iхавши небозвiд, богиня Мiсяць спускається в глибокий грот гори Латма в Карїї. Там лежить занурений у вiчну дрiмоту прекрасний Ендiмiон. Кохає його Селена. Вона схиляється над ним, милує його i шепоче слова кохання. Але не чує її занурений у дрiмоту Ендiмiон, тому так смутна Селена, i сумне свiтло її, яке ллє вона на землю вночi.
Все ближчає ранок. Богиня Мiсяць уже давно спустилася з небозводу. Ледве посвiтлiв схiд. Яскраво загорiвся на сходi передвiсник зорi Еосфорос – вранiшня зiрка. Подув легенький вiтрець. Все яскравiше розгоряється схiд. Ось вiдчинила рожевоперста богиня Зоря-Еос ворота, з яких скоро виiде осяйний бог Сонце-Гелiос. В яскраво-шафранному вбраннi, на рожевих крилах злiтає богиня Зоря на прояснiле небо, залите рожевим свiтлом. Ллє богиня з золотої посудини на землю росу, i роса обсипає траву i квiти блискучими, немов алмази, краплями. Сповнене пахощами все на землi, всюди куряться аромати. Пробуджена земля радiсно вiтає бога Сонце-Гелiоса, що сходить.
Четвериком крилатих коней у золотій колiсницi, яку викував бог Гефест, виiжджає на небо з берегiв Океану свiтлосяйний бог. Промiння сонця, що сходить, золотить вершини гiр, i вони височать, нiби залитi вогнем. Зiрки зникають з небозводу при появi бога сонця, одна по одній ховаються вони в лонi темної ночi. Все вище пiдїймається колiсниця Гелiоса. В осяйному вiнцi i в довгих блискучих шатах iде вiн по небу i ллє своє живлюще промiння на землю, дає їй свiтло, тепло i життя.
Закiнчивши свій денний путь, бог сонця спускається до священних вод Океану. Там чекає його золотий човен, в якому вiн пливе назад на схiд, в країну сонця, де стоїть його чудовий палац. Бог сонця вночi там вiдпочиває, щоб другого дня зійти в тому ж сяйвi.