І в Орхоменi, в Беотії не хотiли вiдразу визнати бога Дiонiса. Коли з’явився в Орхомен жрець Дiонiса-Вакха i кликав усiх дiвчат i жiнок в лiси i гори на веселе свято на честь бога вина, три дочки царя Мiнiя не пiшли на свято; вони не хотiли визнати Дiонiса богом. Усi жiнки Орхомена пiшли з мiста в тiнистi лiси i там спiвами i танцями шанували великого бога. Обвитi плющем, з тирсами в руках, вони носилися з гучними криками, немов менади, по горах i славили Дiонiса. А дочки царя Орхомена сидiли вдома i спокійно пряли i ткали; не хотiли й чути вони нiчого про бога Дiонiса. Настав вечiр, сонце сiло, а дочки царя все ще не кидали роботи, поспiшаючи що б там не було закiнчити її. Раптом чудо з’явилося їх очам. Залунали в палацi звуки тимпанiв i флейт, нитки пряжi обернулись у винограднi лози, i важкi грона повисли на них. Ткацькi верстати зазеленiли, i всiх їх густо обвив плющ. Скрiзь розлилися пахощi мирта i квiтiв. З подивом дивилися царськi дочки на це чудо. Раптом по всьому палацу, огорненому вже вечiрнiми сутiнками, заблищало лиховiсне свiтло факелiв. Почулося рикання диких звiрiв. У всiх покоях палацу появилися леви, пантери, рисi та ведмедi. Грiзно виючи, бiгали вони по палацу i люто блискали очима. Охопленi жахом, царiвни намагалися сховатись у найдальших, найтемнiших примiщеннях палацу, щоб не бачити блиску факелiв i не чути рикання звiрiв. Але все даремно, нiде не можуть вони сховатись. Кара бога Дiонiса цим не обмежилась. Тiла царiвен почали стискатися, вкрилися темною мишачою шерстю, замiсть рук виросли крила з тонкою перетинкою, – вони обернулися в кажанiв. З того часу ховаються вони вiд денного свiтла в темних вогких руїнах i печерах. Так покарав iх Дiонiс.