Викладено за поемою «Метаморфози» Овiдiя i вiршами Пiндара.
Пiсля смертi Тантала в мiстi Сипiлi став правити син його Пелопс, так чудесно врятований богами. Недовго правив вiн у рiдному Сипiлi. Цар Трої Іл пiшов війною на Пелопса. Нещасна була для Пелопса ця війна. Могутнїй цар Трої перемiг його. Пелопсовi довелося покинути батькiвщину. Вiн навантажив усi свої скарби на швидкохiднi кораблi i вирушив зi своїми вiрними супутниками в далеку подорож морем, до берегiв Греції. Доплив Пелопс до пiвострова на крайньому пiвднi Грецїї i оселився на ньому. З того часу цей пiвострiв став зватися за iменем Пелопса Пелопоннесом.
Одного разу побачив Пелопс на своїй батькiвщинi прекрасну Гiпподамiю, дочку царя мiста Пiси – Еномая. Героя полонила дочка Еномая своєю красою, i вiн вирiшив здобути її собi й одружитися з нею.
Важко було отримати руку Гiпподамїї. Еномаєвi було провiщено оракулом, що загине вiн вiд руки чоловiка своєї дочки. Щоб вiдвернути таку долю, Еномай вирiшив не видавати своєї дочки замiж. Але як бути йому? Як вiдмовити всiм женихам, що просили руки Гiпподамїї? Багато героїв приходило до Еномая i сваталося за його дочку. Вiн ображав би iх, вiдмовляючи їм усiм без будь-якої причини. Нарештi Еномай знайшов вихiд. Вiн оголосив, що вiддасть Гiпподамiю лише за того героя, який переможе його в змаганнi на колiсницi, але якщо вiн буде сам переможцем, то переможений мусить поплатитися життям. Еномай вирiшив так зробити через те, що не було рiвного йому в усій Греції в умiннi правити колiсницею, та й конi його були прудкiшi вiд бурхливого пiвнiчного вiтру Борея. Цар Пiси мiг бути певний у тому, що нi один герой не переможе його. Проте страх втратити життя, загинувши вiд руки жорстокого Еномая, не зупиняв багатьох героїв Греції. Один за одним приходили вони до його палацу, готовi змагатися з ним, аби здобути за дружину Гiпподамiю, – така була вона прекрасна. Всiх їх спiткала лиха доля, всiх їх убив Еномай, а голови їх прибив до дверей свого палацу, щоб кожний герой, який приходив знову, побачивши, як багато славних героїв загинуло вiд руки Еномая, наперед знав, яка доля чекає його. Не зупинило й це героя Пелопса. Вiн вирiшив за всяку цiну здобути Гiпподамiю i вiдправився до жорстокосердого царя Еномая.
Суворо прийняв Еномай Пелопса i сказав йому:
– Ти хочеш здобути в дружини дочку мою Гiпподамiю? Хiба не бачив ти, скiльки славних героїв загинуло за неi в небезпечному змаганнi? Дивись, не минути й тобi їх долi!
– Не лякає мене доля загиблих героїв, – вiдповiв царевi Пелопс, – я вiрю, допоможуть менi боги Олiмпу! З їх допомогою вiзьму я за дружину Гiпподамiю.
Жорстока усмiшка зазміїлась на устах Еномая; багато разiв чув вiн такi слова.
– Слухай же, Пелопсе, – сказав вiн, – ось умови змагання: шлях лежить вiд мiста Пiси через увесь Пелопоннес до самого Істму, кiнчається вiн бiля жертовника володаря морiв Посейдона; цей жертовник знаходиться недалеко вiд Коринфа. Якщо ти перший досягнеш жертовника, то ти перемiг, але горе тобi, коли я наздожену тебе в дорозi! Тодi прониже тебе мій спис, як пронизав вiн уже багатьох героїв, i ти безславно зійдеш у похмуре царство Аїда. Я дам тобi лише одну полегкiсть, її давав я i всiм iншим: ти вирушиш у путь ранiш вiд мене, я ж спочатку принесу жертву великому громовержцевi i тiльки тодi зійду на мою колiсницю. Поспiшай же проїхати якомога бiльше шляху, поки я приноситиму жертву.
Пелопс пiшов вiд Еномая. Вiн бачив, що тiльки хитрощами вдасться йому перемогти жорстокого царя. Пелопс зумiв знайти собi помiчника. Вiн таємно пiшов до Еномайового вiзничого Мiртила, сина Гермеса, i прохав його, обiцяючи багатi подарунки, не вставляти втулок в осi, щоб зiскочили колеса з колiсницi Еномая i затримало б це царя в дорозi. Довго вагався Мiртил, але, нарештi, Пелопс спокусив його багатими подарунками, i Мiртил обiцяв йому зробити те, про що просив вiн.
Настав ранок. Позолотила схiдна рожевоперста Еос небозвiд. Ось уже показався на небi i свiтлосяйний Гелiос на своїй золотій колiсницi. Зараз почнеться змагання. Помолився Пелопс великому землеколивателевi Посейдону, просячи його допомогти, i скочив на колiсницю. Цар Еномай пiдїйшов до жертовника Зевса i подав знак Пелопсовi, що вiн може вирушати в путь. Пелопс погнав коней з усiеi сили. Гримлять по камiнню колеса його колiсницi. Немов птахи, несуться конi. Швидко зникає в хмарах куряви Пелопс. Жене його кохання до Гiпподамїї i страх за своє життя. Ось далеко за ним почувся гуркiт колiсницi Еномая. Дедалi яснiшає гуркiт. Наздоганяє цар Пiси сина Тантала. Як буря, несуться царевi конi, вихром кружляє пил вiд колiс колiсницi. Ударив хлистом по конях Пелопс; ще швидше помчали вони. Повiтря свистить у вухах Пелопса вiд шаленого бiгу коней, та хiба може втекти вiн вiд коней Еномая, адже конi царя швидшi, нiж пiвнiчний вiтер! Все ближче й ближче Еномай. Пелопс уже чує за спиною гаряче дихання коней Еномая, вже бачить, ледве оглянувшись, як з торжествуючим смiхом цар замахнувся списом. Почав благати Пелопс Посейдона, i володар безкрайого моря почув його. Колеса з осей колiсницi Еномая зiскочили, колiсниця перекинулась, i впав на землю жорстокий цар Пiси. На смерть розбився Еномай, упавши, пiтьма смертi повила йому очi.
З трiумфом повернувся Пелопс до Пiси, взяв за дружину Гiпподамiю i заволодiв усiм царством Еномая. Коли ж прийшов до Пелопса Мiртил, вiзничий Еномая, i почав вимагати собi в нагороду пiвцарства, то шкода стало Пелопсовi розлучатися з половиною царства. Пiдступний син Тантала хитрощами заманив Мiртила на берег моря i зiпхнув його з високої скелi в бурхливi хвилi. Падаючи зi скелi, прокляв Мiртил Пелопса i всiх його нашадкiв. Хоч як намагався зм’якшити гнiвну душу Мiртила син Тантала, хоч як намагався зм’якшити й гнiв батька його, Гермеса, все було марно. Справдилося прокляття Мiртила. З того часу зазнавали незчисленних бiд нащадки Пелопса, своїми злочинами вони накликали на себе кару богiв.
Пояснення до міфу: У мiфах про Пелопса багато рис найглибшої давнини. В них ми зустрiчаємося з пережитками – викраданням нареченої, так званим умиканням нареченої. Змагання Пелопса з Еномаєм – не що iнше, як викрадання нареченої. На грецьких вазах Пелопса зображено часто на колiсницi з Гiпподамiею, дочкою Еномая, наче вiн вивозить її. Розповiдається, що Еномай вiшав голови вбитих ним женихiв на дверях свого палацу.