Багато злочинiв зробили люди мiдного вiку. Пихатi й нечестивi, не корилися вони богам-олiмпїйцям. Громовержець Зевс прогнiвився на них; особливо прогнiвив Зевса цар Лiкосури в Аркадїї, Лiкаон. Одного разу Зевс пiд виглядом простого смертного прийшов у Лiкосуру. Щоб жителi знали, що вiн бог, Зевс дав їм знамення, i всi попадали ниць перед ним i шанували його, як бога. Один лише Лiкаон не хотiв вiддати Зевсовi божеської шани i глузував з усiх, хто шанував Зевса. Лiкаон вирiшив перевiрити, чи е Зевс бог. Вiн убив заложника, який був у нього в палацi, частину тiла його зварив, частину засмажив i подав як трапезу великому громовержцю. Страшенно розгнiвався Зевс. Ударом блискавки вiн зруйнував палац Лiкаона, а його самого обернув у кровожерного вовка.
Дедалi нечестивiшi ставали люди, i вирiшив великий хмарогонець, егiдодержавний Зевс знищити весь людський рiд. Вiн вирiшив послати на землю таку велику зливу, щоб усе було затоплено. Вiн заборонив дути всiм вiтрам, лише вологий пiвденний вiтер Нот гнав по небу темнi дощовi хмари. Злива ринула на землю. Вода в морях i рiках пiдїймалась усе вище й вище, затоплюючи все навколо. Сховалися пiд водою мiста зi своїми мурами, будинками i храмами, не видно було вже й башт, якi високо пiдносились на мiських мурах. Поступово вода вкрила все – i порослi лiсом горби, i високi гори. Вся Грецiя сховалася пiд бурхливими хвилями моря. Самотньо пiдносилась серед хвилi вершина двоголового Парнасу. Там, де ранiше селянин обробляв свою ниву i де зеленiли багатi стиглими гронами виноградники, плавали риби, а в лiсах, вкритих водою, гралися табуни дельфiнiв.
Так загинув рiд людський мiдного вiку. Тiльки двое врятувалося серед цiеi загальної загибелi – Девкалiон, син Прометея, i дружина його Пiрра. За порадою батька свого Прометея, Девкалiон збудував величезну скриню, поклав у неi харч i увїйшов туди з дружиною своєю. Дев’ять днiв i ночей носилася скриня Девкалiона по хвилях моря, що вкрило всю сушу. Нарештi хвилi пригнали його до двоголової вершини Парнасу. Злива, послана Зевсом, припинилася.
Девкалiон i Пiрра вийшли iз скринi i принесли подячну жертву Зевсу, який зберiг їх серед бурхливих хвиль. Вода спала, i знову показалася з-пiд хвиль земля, спустошена, подiбна до пустелi.
Тодi егiдодержавний Зевс послав до Девкалiона вiсника богiв Гермеса. Швидко понiсся над спустiлою землею вiсник богiв, став перед Девкалiоном i сказав йому:
– Володар богiв i людей Зевс, знаючи твоє благочестя, звелiв тобi вибрати нагороду; вислови своє бажання, i виконає його син Крона.
Девкалiон вiдповiв Гермесу:
– О, великий Гермесе, про одне лиш благаю я Зевса: нехай знову населить вiн землю людьми.
Швидкий Гермес понiсся назад до свiтлого Олiмпу i переказав Зевсовi благання Девкалiона. Великий Зевс звелiв Девкалiоновi i Пiррi набрати камiння i кидати його, не оглядаючись, через голову. Девкалiон виконав велiння могутнього громовержця, i з камiння, яке кидав вiн, утворились чоловiки, а з камiння, кинутого дружиною його Пiррою, – жiнки. Так земля пiсля потопу знову була заселена. Їi заселив новий рiд людей, що походять з каменю.
Пояснення до міфу: В цьому мiфi подається оповiдання про Всесвiтнїй потоп i про те, як Девкалiон i Пiрра рятуються у величезнїй скринi. Мiф про потоп iснував i в стародавньому Вавилонi: це мiф про Пiрнапiштима, або Утнапiштима, який запозичили i стародавнi евреi. У них – це бiблїйський мiф про Всесвiтнїй потоп i Ноя.