І великого Пана не минули стрiли золотокрилого Ерота. Покохав вiн прекрасну нiмфу Сирингу. Горда була нiмфа i вiдкидала любов усiх. Як i для дочки Латони, великої Артемiди, так i для Сиринги полювання було улюбленим заняттям. Часто навiть приймали Сирингу за Артемiду, такою прекрасною була юна нiмфа у своєму короткому одязi, iз сагайдаком за плечима i з луком у руках. Немов двi краплини води, схожа вона була тодi на Артемiду, тiльки лук її був з рога, а не золотий, як у великої богинi.
Пан побачив якось Сирингу i хотiв пiдїйти до неi. Глянула на Пана нiмфа i в страху кинулась тiкати. Ледве встигав за нею Пан, прагнучи наздогнати її. Та ось шлях перетяла рiчка. Куди тiкати нiмфi? Простягла до рiки руки Сиринга i стала благати бога рiки врятувати її. Бог рiки почув благання нiмфи i обернув її в очерет. Пiдбiг Пан i хотiв уже обняти Сирингу, але обняв тiльки гнучкий очерет, що тихо шелестiв. Стоїть Пан, сумно зiтхаючи, i чується йому в нiжному шелестi очерету прощальний привiт прекрасної Сиринги. Зрiзав кiлька очеретинок Пан i зробив з них солодкозвучну сопiлку, скрiпивши нерiвнi колiнця очерету воском. Назвав Пан на пам’ять про нiмфу сопiлку сирингою. З того часу великий Пан любить грати в лiсовїй самотi на сопiлцi-сиринзi, наповнюючи її нiжними звуками навколишнi гори.