Пан пишався своєю грою на сопiлцi. Одного разу викликав вiн самого Аполлона на змагання. Це було на схилах гори Тмолу. Суддею був бог цiеi гори. В пурпурному плащi, з золотою кiфарою в руках i в лавровому вiнку з’явився Аполлон на змагання. Пан перший почав змагання. Залунали простi звуки його пастушої сопiлки, нiжно неслись вони по схилах Тмолу. Скiнчив Пан. Коли замовк вiдгомiн його сопiлки, Аполлон ударив по золотих струнах своєї кiфари. Полились величнi звуки божественної музики. Всi, хто стояв навколо, немов зачарованi, слухали музику Аполлона. Урочисто гримiли золотi струни кiфари, вся природа притихла в глибокій мовчанцi, i серед тишi широкою хвилею лилася мелодiя, повна чарiвної краси. Скiнчив Аполлон; завмерли останнi звуки його кiфари. Бог гори Тмолу присудив Аполлоновi перемогу. Всi славили великого бога-кiфареда. Тiльки один Мiдас не захоплювався грою Аполлона, а хвалив просту гру Пана. Розгнiвався Аполлон, схопив Мiдаса за вуха i витягнув їх. З того часу у Мiдаса ослинi вуха, якi вiн старанно ховає пiд великим тюрбаном. А засмучений Пан, переможений Аполлоном, подався глибше в гущавину лiсiв; часто лунають там сповненi суму нiжнi звуки його сопiлки, i з любов’ю слухають їх юнi нiмфи.