Царівна трохи збентежилась, але не знайшла нічого кращого, як хряснути перед носом царевича дверима.
Куша ще постояв перед зачиненими дверима, а тоді невесело пішов геть.
«Що це з нею сьогодні? – міркував він дорогою. – Ніби вона якась не така, як завжди. Але нічого, не буду впадати в розпач і втрачати надію. Треба терпіти, бо сьогодні випадає так, а завтра – інак».
Час минав, а Кушині сердечні справи ані руш. І от якось через сім місяців, упродовж яких йому жодного разу не пощастило хоч краєчком ока побачити царівну, він сидів самотиною над ставком і невесело думав: чи не досить уже побиватися за Прабгаваті. Адже вона, судячи з усього, немилосердна й жорстока. У неї камінне серце, вона не має ніякого почуття до нього. Ні, мабуть, йому таки вже час повертатися додому, слід змиритися з невдачею.
Але в мить його найбільшого розпачу цар богів Індра вирішив допомогти непогамовному Куші. Він гукнув своїх небесних посланців і звелів їм:
– Негайно розішліть семи царям однакові запрошення, мовляв, царівна Прабгаваті облишила царевича Кушу й повернулася до батьківської оселі. І що тепер до неї можуть свататися інші царевичі.
Коли семеро царів одержали такі запрошення і прибули до Шакали, то виявилося, що всім цар пообіцяв віддати за їхніх синів свою доньку. Цар, який сном-духом не відав про це, вкрай розгубився. А царі, які прибули сватати Прабгаваті, й собі нетямилися, що їх так підступно провели круг пальця.
– Він немилосердно зганьбив нас! – обурювалися одні.
– Він зробив нас посміховиськом! – додавали інші.
– Це йому так не минеться! – погрожували треті. – Треба добряче провчити його.
І кожен вимагав віддати царівну Прабгаваті саме за його сина. Інакше не минути жорстокої війни.
Батько царівни не знав, на яку стати. «Як же я можу віддати Прабгаваті відразу за сімох царевичів? – розгублено міркував він. – Хіба розрубати її на сім шматків і відіслати кожному? Бо іншої ради немає».
Коли він поділився своїми міркуваннями з царицею, та розпачливо мовила:
– Як же ти, чоловіче, можеш бути жорстоким із рідною донькою! Невже в тебе замість серця каменюка холодна?
– То підкажи, як виборсатися з цієї скрути! – огризнувся присоромлений цар. – Якщо я віддам її заміж за когось одного, то інші шестеро все одно підуть війною на мене. Як не крути, а виходу з цієї халепи я не бачу.
Коли мати повідомила доньці про батькове рішення, та впала матері на груди.
– Мамо, порятуй мене! – благала вона, трусячися від жаху.
– Доню люба, що ж я вдію, чим зараджу? – відказувала крізь сльози цариця. – Чим я допоможу тобі? Якби хоч Куша був поруч, тоді б спиталися хоч його ради, але й він далеко. Він би, може, якось зарадив нашому лихові, що так неждано-негадано звалилося.
– Та він же тут, матусю! – радісно згукнула Прабгаваті. – Якщо хочеш, я негайно гукну його сюди!
І квапливо потягла матір на царську кухню.
– Он поглянь, – збуджено заговорила Прабгаваті. – То він, Куша, готує нам страви, що ти їх щодня споживаєш і не перестаєш хвалити. Мучиться тут у диму та випарах. А все через мою жорстокість, через мою безсердечність.
Царівна раптом підбігла до Куші, впала перед ним на коліна і обхопила його ноги:
– Прости мені за всі ті муки, яких я тобі завдала! Пробач усі ті прикрощі, що їх ти зазнав через мене! Володарю мій, оце прекрасне моє тіло, оцю мою вроду хочуть порізати на сім шматків і поодсилати сімом царям, аби відвернути війну, спустошливу й криваву...
– Що?! – не дав їй договорити Куша. – Та нехай хтось посміє хоча б торкнутися моєї коханої дружини! Поки я живий, цьому не бувати! Не бійся, Прабгаваті, не переживай, жодна волосина не впаде з твоєї голови. А тепер підведися, мені боляче бачити тебе на колінах.
– Але як же бути з сімома царями? – підвела на нього заплакані очі Прабгаваті.
– Я щось придумаю, – пообіцяв їй Куша й пригорнув до себе. Царівна затихла на його грудях, не відчуваючи до царевича більше ні огиди, ні відрази. А він шепнув їй на вухо: – Ти йди приберися та причешися, а то геть зійшла сльозами. А я тим часом залагоджу деякі невідкладні справи й прийду до тебе. Гаразд?
– Гаразд, – прошепотіла Прабгаваті.
Невдовзі прикру халепу було достойно залагоджено: сімом царевичам послали в дружини сімох сестер Прабгаваті. І ось так залагодили здавалося б нерозв’язну суперечку. Після цього Куша й Прабгаваті повернулися до царства Кушаваті, де справили бучне весілля і ще довго-довго жили у щасті й злагоді. А цар богів Індра зробив і зовнішність Куші такою ж гарною, як і його душа, тож він став тепер таким же прекрасним на вроду, як і його дружина, незрівнянна Прабгаваті.