Піднімай парус, старий корабель, кріпи снасті – буде шторм!
Багато штормів пережив на своєму віку старий Єрги Псарась, але попереду мого чекав найлютіший, найстрашніший шторм.
Давно вже не виходив Псарась у відкрите море і жив собі в спокої та в достатках. Його палац був найкращим у Пантикапеї, а його склади в гавані з різними товарами – найбагатшими. Та неоціненним багатством своїм Псарась вважав свого сина красеня, один погляд якого примушував дужче битись жіночі серця.
Час було вибирати для сина наречену, і батько вибрав. Він почав часто посилати сина в Кафу до одного купця, в якого була вродлива дочка. Але син покохав іншу. Та, інша, жила далеко в селі, куди син Єрги Псарася їздив купувати пшеницю. Зморшки вже побігли по її обличчю і голос не звучав по-дівочому. Та в очах жив веселий сміх і кожен рух її вабив і обіцяв радість.
Зустрівши її, юний Псарась відчув, як дужче забилось його серце, затуманилися очі.– чари кохання полонили його.
А вона, що знала в минулому сльози від щастя і горе від кохання, зрозуміла, що цей поклик життя сильніший за смерть.
І думала безталанна жінка про свого хлопчика, якого забрали в неї колись, і згадувала чоловіка-рибалку, який покинув її, так жорстоко розправившись з нею. Його теж звали Єрги, але він був бідний і нічого, крім рибальського човна, не мав.
Не ділилась жінка своїми скорботними думками з юнаком, не хотіла засмучувати його, боялась затьмарити світлі хвилини зустрічі. І без того сумний був він і часто сльоза збігала з його очей. Вона припадала до його уст у палкому поцілунку, обвивала його тонкий стан ніжною рукою і наспівувала старовинну пісню. «Кохання без горя, кохання без сліз,– співалося в тій пісні,– те ж саме, що море без бур і без гроз...»
А тим часом батько квапив свого сина з одруженням. Новий корабель був уже готовий для цієї нагоди. Чекали тільки попутного вітру, щоб підняти паруси і їхати за нареченою. Коли вітер зашумів від Камиш-Буруна, Єрги Псарась покликав сина:
– Час їхати в Кафу.
Хотів сказати щось син, та побачив суворе обличчя батька, і завмерло слово на його устах.
Проти ночі виїхав корабель з гавані і відразу ж до старого підійшов слуга.
– Тобі від сина,– сказав він, подаючи хазяїну сувій.
Розгорнув сувій Єрги Псарась і повільно прочитав його. Якби ураган, що піднявся в грудях батька, міг вирватися на волю, він зрівняв би всю землю на своєму шляху від Пантикапея до Кафи. І якби гора Мітрідат впала на старого, вона не здалась би йому важчою, ніж та правда, яку він взнав з листа сина.
– Хай буде тричі проклято ім'я цієї жінки! – промовив Єрги Псарась.– Хай краще загине син від моєї руки, ніж він стане чоловіком своєї матері!.. Піднімай паруси, старий корабель, служи останню службу.
І Єрги Псарась прокричав корабельникам, щоб готувались до відплиття.
– Збожеволів старий,– бурчали люди.– Шторм, якого ще не бувало, а корабель, як решето...
Дзенькнули якорі, затріпотіли вітрила, і рвонулось вперед старе судно. Як в колишні часи, Єрги сам став за його кермо, ніби забув, що обидва вони вже старі й немічні.
Гув ураган, хвилі захльостували через борти, від їх ударів тріщав корабельний корпус.
– В трюмах теча! – гукнув шкіпер.
Здригнувся Єрги, але, помітивши попереду щогловий вогонь іншого корабля, звелів додати парусів. Як птах, злетів старий корабель і, прорізавши кілька перекатів хвилі, поринув у безодню. Здавалось, він торкнувся морського дна. а потім знову злетів угору і кинувся на гребінь величезної, як гора, хвилі.
У цю хвилину побачив Єрги Псарась. зовсім поряд, за кілька ліктів від себе, свій новий корабель. Крізь хмари на якусь мить блиснув місяць, і батько побачив свого сина, впізнав ту жінку із золотавим волоссям, що була з ним.
Пересилюючи ураган, Єрги Псарась крикнув:
– Опам'ятайся, сину, вона твоя мати!
Біла сліпуча блискавка розірвала чорне небо, величезної сили удар захитав гору Опук-Кая. Край гори відколовся, і тисячі уламків посипались у воду, від чого море вкрилося білою піною. Налетів новий шквал, і обидва кораблі зникли.
Чи почув син батька, чи зрозумів свою фатальну помилку – ніхто не знає. Тільки на тому місці, де сталася катастрофа, з води піднялися дві скелі, схожі на кораблі з парусами. І здається, що кораблі несуться по морю і що один корабель от-от наздожене другого.
– Мабуть, не почув син свого батька,– говорили люди, вказуючи на скелі-кораблі.– Бачиш, і досі від нього тікає.