Одного разу веселий Дiонiс з шумливою юрбою менад i сатирiв блукав по лiсистих скелях Тмолу у Фрiгїї. Не було в почтi Дiонiса лише Силена. Вiн вiдстав i, спотикаючись на кожному кроцi, сильно захмелiлий, брiв по фрiгїйських полях. Побачили його селяни, зв’язали гiрляндами з квiтiв i вiдвели до царя Мiдаса. Мiдас вiдразу пiзнав учителя Дiонiса, з пошаною прийняв його у своєму палацi i дев’ять днiв вшановував розкiшними бенкетами. На десятий день Мiдас сам одвiв Силена до бога Дiонiса. Зрадiв Дiонiс, побачивши Силена, i дозволив Мiдасу в нагороду за ту пошану, яку вiн вiддав його вчителевi, вибрати собi перший-лiпший дар. Тодi Мiдас вигукнув:
– О, великий боже Дiонiсе, звели, щоб усе, до чого я доторкнуся, перетворювалось у щире, блискуче золото!
Дiонiс здійснив бажання Мiдаса; вiн пожалкував лише, що не вибрав собi Мiдас кращого дару.
Радiючи, пiшов Мiдас. Радий одержаному даровi, зриває вiн зелену гiлку з дуба, в золоту перетворюється гiлка в його руках. Зриває вiн у полi колоски, золотими стають вони, i золотi в них зерна. Зриває вiн яблуко, яблуко стає золотим, неначе воно з садiв Гесперид. Усе, до чого доторкався Мiдас, зараз перетворювалось у золото. Коли вiн мив руки, вода стiкала з них золотими краплями. Радiє Мiдас. Ось прийшов вiн до свого палацу. Слуги приготували йому розкiшний бенкет, i щасливий Мiдас прилiг до столу. Отут-то вiн зрозумiв, який жахливий дар випросив вiн у Дiонiса. Вiд одного доторку Мiдаса все перетворювалось у золото. Золотими ставали у нього в ротi i хлiб, i всi iства, i вино. Отодi зрозумiв Мiдас, що доведеться йому загинути з голоду. Простягнув вiн руки до неба i вигукнув:
– Зглянься, зглянься, о Дiонiсе! Прости! Я благаю тебе про ласку! Вiзьми назад цей дар!
З’явився Дiонiс i сказав Мiдасовi:
– Іди до джерел Пактолу, там у його водах змий з тiла цей дар i свою провину.
Вiдправився Мiдас, як велiв Дiонiс, до джерел Пактолу i опустився там в його чистi води. Золотом заструменiли води Пактолу i змили з тiла Мiдаса дар, одержаний вiд Дiонiса. З того часу золотоносним став Пактол.