Вирiс у лiсах Кiферону Геракл i став могутнiм юнаком. Вiн був на цiлу голову вищий вiд усiх на зрiст, а сила його далеко перевершувала силу людини. З першого погляду можна було впiзнати в ньому сина Зевса, особливо по очах, якi свiтились якимсь незвичайним божественним свiтлом. Не було рiвного Геракловi спритнiстю у військових вправах, а луком i списом володiв вiн так досконало, що нiколи не давав промаху. Бувши ще юнаком, Геракл убив грiзного кiферонського лева, що жив на верхiв’ях гiр. Юний Геракл напав на нього, вбив i здер з нього шкуру. Цю шкуру одяг вiн на себе, накинувши її, як плащ, на свої могутнi плечi. Лапами зав’язав її у себе на грудях, а шкура з лев’ячої голови була йому шоломом. Геракл зробив собi величезну палицю з вирваного ним з корiнням у Нiмейському гаю твердого, як залiзо, ясена. Меч Геракловi подарував Гермес, лук i стрiли – Аполлон, золотий панцир зробив йому Гефест, а Афiна сама виткала для нього одяг.
Змужнiвши, Геракл перемiг царя Орхомена, Ергiна, якому Фiви платили щороку велику данину. Вiн убив пiд час битви Ергiна, а на мiнїйський Орхомен наклав данину, яка була вдвое бiльшою, нiж та, що платили Фiви. За цей подвиг цар Фiв Креонт вiддав Геракловi в дружини свою дочку Мегару, а боги послали йому трьох прекрасних синiв.
Щасливо жив Геракл у семибрамних Фiвах. Але богиня Гера, як i ранiш, палала ненавистю до сина Зевса. Вона наслала на Геракла жахливу хворобу. Втратив розум великий герой, божевiлля опанувало ним. В припадку нестямностi Геракл убив усiх своїх дiтей i дiтей свого брата Іфiкла. Коли ж минув припадок, глибока скорбота пройняла Геракла. Очистившись вiд грiха вчиненого ним мимовiльного вбивства, Геракл покинув Фiви i вирушив у священнi Дельфи запитати бога Аполлона, що йому робити. Аполлон звелiв Геракловi вирушити на батькiвщину його предкiв у Тiринф i дванадцять рокiв служити Еврiсфеевi. Устами пiфїї син Латони провiстив Геракловi, що вiн дiстане безсмертя, якщо здійснить за велiнням Еврiсфея дванадцять великих подвигiв.