Викладено за поемою Овiдiя «Метаморфози».
Коли Зевс пiд виглядом бика викрав Європу, засмутився її батько, цар Сiдона, Агенор. Нiщо не могло його втiшити. Вiн покликав трьох синiв своїх – Фойнiкса, Кiлiкса та Кадма – i послав їх вiдшукувати Європу. Вiн заборонив своїм синам пiд загрозою смертної кари повертатися додому без сестри. Вирушили сини Агенора на пошуки. Фойнiкс i Кiлiкс незабаром покинули Кадма. Вони заснували два царства: Фойнiкс – Фiнiкiю, а Кiлiкс – Кiлiкiю, i залишились у них.
Кадм сам вирушив далi шукати сестру. Довго мандрував вiн по свiту, всюди розпитуючи про Європу. Хiба мiг вiн знайти сестру, коли сам Зевс заховав її вiд усiх! Нарештi, втративши надiю знайти сестру i побоюючись вернутися додому, вирiшив Кадм назавжди залишитись на чужинi. Вiн пiшов у священнi Дельфи i запитав там в оракула стрiловержця Аполлона, в якій країнi оселитися йому i заснувати мiсто. Так вiдповiв Кадмовi оракул Аполлона:
– На вiдлюднїй галявинi побачиш ти корову, яка нiколи не знала ярма. Іди слiдом за нею, i там, де ляже вона на траву, споруди мури мiста, а країну назви Беотiя.
Одержавши таку вiдповiдь, покинув Кадм священнi Дельфи. Тiльки вийшов вiн за браму, як побачив бiлоснiжну корову, яка паслася, без нiякої охорони, на галявинi. Кадм пiшов за нею слiдом зi своїми вiрними сiдонськими слугами, славлячи великого Аполлона. Вже минув вiн долину Кефiсу, коли раптом зупинилася корова, пiдняла голову до неба, голосно замукала, подивилася на воїнiв, що йшли слiдом за нею, i спокійно лягла на траву. Сповнений подяки Аполлоновi, впав Кадм на колiна, поцiлував землю своєї нової батькiвщини i закликав благословення богiв на незнайомi гори й долини. Кадм зараз же склав з камiння жертовник, щоб принести жертву егiдодержавному Зевсовi, а оскiльки в нього не було води для жертви, то послав вiн своїх вiрних сiдонцiв по воду.
Недалеко був вiковий гай, якого ще нiколи не торкалася сокира дроворуба. Серед цього гаю був глибокий грот, увесь порослий чагарником, навколо нього лежали нагромадженi в безладдi величезнi каменi. З цього грота витiкало, дзюркочучи мiж камiнням, джерело з кришталево-прозорою водою. А в гротi жив величезний змій, присвячений богу війни, Аресовi. Його очi горiли вогнем, з пащi, обсадженої трьома рядами отруйних зубiв, висувалося потрійне жало, золотий гребiнь грiзно колихався на головi змiя. Коли слуги Кадма пiдїйшли до джерела i опустили вже посуд в його студену воду, виповз iз грота з грiзним шипiнням змій, звиваючись мiж камiнням своїм величезним тiлом. Зблiдли вiд страху слуги Кадма, випав у них з рук посуд, страшенний жах скував їх члени. Пiднявся на хвостi змій; вище, нiж вiковi дерева лiсу, його голова з роззявленою пащею. Перш нiж хтось iз сiдонян мiг подумати про втечу або захист, кинувся на них жахливий змій. Загинули слуги Кадма.
Кадм довго чекав повернення слуг. Уже сонце було на заходi, довшi стали тiнi на землi, а слуг усе нема. Дивується син Агенора, де ж пропали його сiдоняни, чого вони загаялись. Нарештi пiшов вiн їх слiдами до гаю, прикрившись, мов панциром, шкурою лева, оперезаний гострим мечем i зi списом у руках, а ще надїйнiшим захистом була героевi його мужнiсть. Кадм увїйшов у гай i побачив там роздертi тiла своїх вiрних слуг, на тiлах їх лежав величезний змій. В горi i гнiвi вигукнув Кадм:
– О, вiрнi слуги, я буду вашим месником! Або я помщуся за вас, або зійду разом з вами в похмуре царство тiней!
Схопив Кадм камiнь завбiльшки як скеля i, розмахнувшись, кинув його в змiя. Вiд удару цього каменя перекинулась би крiпосна башта, але неушкодженим лишився змій – захистила його тверда, як сталь, луска, що вкривала все його тiло. Потряс тодi своїм списом син Агенора i, зiбравши всю свою силу, увiгнав його в спину потвори. Вiд Кадмового списа не захистила змiя його сталева луска. По саме ратище встромився спис у тiло змiя. Звиваючись, схопив змій зубами спис i хотiв його вирвати з рани. Марнi були його зусилля; вiстря списа залишилося глибоко в ранi, лише ратище обломив змій Ареса. Вiд чорної отрути i лютi здулася шия змiя, пiна ринула йому з пащi, люте шипiння рознеслося далеко по всій країнi, все повiтря наповнилося смородом його дихання. То звивається змій величезними кiльцями по землi, то, шалено крутячись, високо здіймається вгору. Вiн валить дерева, вириваючи їх з корiнням, i на всi боки розкидає хвостом своїм величезне камiння. Вiн хоче схопити своєю отруйною пащею Кадма, але, прикрившись, як щитом, левовою шкурою, герой вiдбиває змiя своїм мечем. Гризе змій зубами гострий меч, та тiльки тупить зуби об його сталь.
Нарештi могутнiм ударом проколов син Агенора шию змiя i прибив його, немов цвяхами, до дуба, – такий сильний був удар могутнього героя.
Зiгнувся столiтнїй дуб пiд тягарем тiла потвори. З подивом дивиться Кадм на забитого ним змiя, дивуючись його величинi. Раптом почувся невiдомий голос:
– Чого стоїш ти, сину Агенора, i дивишся на вбитого тобою змiя? Скоро й на тебе, оберненого в змiя, з подивом дивитимуться люди!
Дивиться навколо Кадм, не знає вiн, звiдки залунав таємничий голос. Здригнувся герой вiд страху, почувши таке провiщення; волосся пiднялося дибом на його головi. Ледве не зомлiвши, стоїть вiн перед убитим змiем. Тодi з’явилася Кадмовi улюблена дочка Зевса Афiна-Паллада. Вона звелiла йому вирвати зуби змiя i посiяти їх як насiння на зораному полi.
Кадм зробив, що звелiла йому ясноока богиня-войовниця. Ледве посiяв вiн зуби змiя, як – о чудо! – iз землi повипиналися спочатку вiстря списiв; ось пiднялися над рiллею гребенi шоломiв, потiм голови воїнiв, їх плечi, закованi в панцири груди, руки iз щитами, нарештi, вирiс iз зубiв дракона цiлий загiн озброєних воїнiв. Побачивши нового невiдомого ворога, вхопився за меч Кадм, але один з воїнiв, породжених землею, вигукнув:
– Не хапайся за меча! Бережись втручатися в мiжусобний бій!
Страшна, кривава битва почалася мiж воїнами. Вони разили один одного мечами i списами i падали один за одним на землю, яка тiльки що їх породила. Їх залишилося уже тiльки п’ятеро. Тодi один з них з велiння Афiни-Паллади кинув на землю свою зброю на знак миру. Уклали воїни тiсну братерську дружбу. Цi воїни, породженi землею iз зубiв дракона, i були помiчниками Кадма, коли вiн будував Кадмею – фортецю семибрамних Фiв.
Кадм заснував велике мiсто Фiви, дав громадянам закони i впорядкував усю державу. Боги Олiмпу дали в дружини Кадмовi прекрасну дочку Ареса i Афродiти, Гармонiю. Пишний був весiльний бенкет великого засновника Фiв. Усi олiмпїйцi зiбрались на це весiлля i принесли багатi подарунки молодим.
З того часу Кадм став одним з наймогутнiших царiв Греції. Незлiченнi були його багатства. Численне i непереможне було його військо, на чолi якого стояли воїни, породженi землею iз зубiв змiя. Здавалося б, вiчна радiсть i щастя мали панувати в домi сина Агенора, але не саме щастя послали йому олiмпїйцi. Багато горя довелося зазнати йому. Його дочки, Семела та Іно, загинули на очах у батька. Правда, пiсля смертi їх було прийнято в сонм олiмпїйських богiв, але все ж утратив Кадм своїх нiжно коханих дочок. Актеон, онук Кадма, син його дочки Автоної, впав жертвою гнiву Артемiди. Довелося Кадмовi оплакувати i внукiв своїх.
На старостi лiт, пригнiчений тяжким горем, Кадм покинув семибрамнi Фiви. З своєю дружиною Гармонiею довго блукав вiн по чужинi i прийшов, нарештi, в далеку Іллiрiю. З болем у серцi Кадм згадував усi нещастя, що спiткали його дiм, згадав вiн свою боротьбу iз змiем i тi слова, якi промовив невiдомий голос.
– Чи не був той змїй, – сказав Кадм, – якого вбив я своїм мечем, присвячений богам? Якщо за його загибель карають мене так тяжко боги, краще б менi самому обернутися змiем.
Тiльки промовив це Кадм, як тiло його витягнулось i вкрилося лускою, ноги його зрослися i стали довгим звивистим змїїним хвостом. Жахаючись, вiн простягає зi сльозами на очах до Гармонії ще не зниклi руки i кличе її:
– О, прийди до мене, Гармонiе! Доторкнись до мене, дiткнися моеi руки, поки не обернувся я весь у змiя!
Вiн кличе Гармонiю, багато ще хоче сказати їй, але язик його роздвоюється, i вже коливається у нього в ротi зміїне жало, i з уст його вилiтає тiльки шипiння. Бiжить до нього Гармонiя.
– О, Кадме! – вигукує вона, – звiльнись же швидше вiд цього образу! О, боги, чом не обернули ви й мене в змiю!
Обвився навколо своєї вiрної дружини обернений у величезного змiя Кадм, вiн лиже їй обличчя своїм роздвоєним жалом. Із сумом гладить Гармонiя вкриту лускою спину змiя. І Гармонiю боги обернули в змiю, i ось уже двi змії – Гармонiя i Кадм.
Пiд виглядом змій скiнчили життя своє Кадм i дружина його.
Пояснення до міфу: У мiфi про Кадма ми знову зустрiчаємося з пережитками тотемiзму – це воїни, що походять вiд дракона, точнiше, що виросли з його зубiв. Та й сам Кадм з його дружиною перетворюються в змій.