В Мiкенах правив цар Електрiон. У нього викрали телебої, пiд проводом синiв царя Птерелая, стада. Телебої вбили синiв Електрiона, коли вони хотiли вiдбити викрадене. Цар Електрiон оповiстив тодi, що вiн вiддасть свою красуню-дочку Алкмену за того, хто поверне йому стада i помститься за смерть синiв. Героевi Амфiтрiону вдалося без бою повернути стада Електрiону, тому що цар телебоїв Птерелай доручив охороняти викраденi стада царю Елiди Полiксеновi, а той вiддав їх Амфiтрiону. Повернув Амфiтрiон Електрiоновi його стада i отримав руку Алкмени. Недовго залишався Амфiтрiон у Мiкенах. Пiд час весiльного бенкету, в спорi через стада, Амфiтрiон убив Електрiона, i довелося йому з дружиною Алкменою тiкати з Мiкен. Алкмена пiшла за своїм молодим чоловiком на чужину тiльки з тiею умовою, що вiн помститься на синах Птерелая за вбивство її братiв. Тому, прибувши у Фiви до царя Креонта, в якого знайшов собi пристановище Амфiтрiон, вiн вирушив з вїйськом проти телебоїв. Пiд час його вiдсутностi Зевс, захоплений вродою Алкмени, з’явився до неi, прибравши образ Амфiтрiона. Незабаром повернувся i Амфiтрiон. І от вiд Зевса i Амфiтрiона мали народитися в Алкмени два сини-близнята.
Того дня, коли повинен був народитися великий син Зевса i Алкмени, зiбралися боги на високому Олiмпi. Радiючи, що скоро народиться в нього син, егiдодержавний Зевс сказав богам:
– Вислухайте, боги i богинi, що я скажу вам: велить менi сказати це мое серце! Сьогоднi народиться великий герой; вiн пануватиме над усiма своїми родичами, якi ведуть свій рiд вiд сина мого, великого Персея.
Але дружина Зевса, царственна Гера, яка гнiвалася, що Зевс одружився iз смертною Алкменою, вирiшила хитрощами позбавити влади над усiма персеiдами сина Алкмени – вона вже перед народженням ненавидiла Зевсового сина. Тому, заховавши в глибинi серця свою хитрiсть, Гера сказала Зевсовi:
– Ти говориш неправду, великий громовержцю! Нiколи не виконаєш ти свого слова! Дай менi велику, незламну клятву богiв, що той, який народиться сьогоднi першим у роду персеiдiв, буде панувати над своїми родичами.
Опанувала розумом Зевса богиня обману Ата, i, не пiдозрюючи хитрощiв Гери, громовержець дав незламну клятву. Зараз же покинула Гера свiтлий Олiмп i на своїй золотїй колiсницi понеслася в Аргос. Там прискорила вона народження сина у богорiвної дружини персеiда Сфенела, i з’явилася на свiт цього дня в роду Персея квола, хвора дитина, син Сфенела, Еврiсфей. Швидко повернулася Гера на свiтлий Олiмп i сказала великому хмарогонцевi Зевсу:
– О, Зевсе-отче, що мечеш блискавицями, вислухай мене! Зараз народився в славному Аргосi у персеiда Сфенела син Еврiсфей. Вiн першим народився сьогоднi i повинен панувати над усiма нащадками Персея.
Засмутився великий Зевс, тiльки тепер зрозумiв вiн усю пiдступнiсть Гери. Вiн розгнiвався на богиню обману Ату, що оволодiла його розумом; у гнiвi схопив її Зевс за волосся i скинув iз свiтлого Олiмпу. Повелитель богiв i людей заборонив їй з’являтися на Олiмп. З того часу богиня обману Ата живе серед людей.
Зевс полегшив долю свого сина. Вiн уклав з Герою непорушний договiр, що син його не все своє життя перебуватиме пiд владою Еврiсфея. Лише дванадцять великих подвигiв зробить вiн з доручення Еврiсфея, а потiм не тiльки звiльниться з-пiд його влади, а навiть дiстане безсмертя. Громовержець знав, що багато великих небезпек доведеться подолати його синовi, тому вiн наказав своїй улюбленій дочцi Афiнi-Палладi допомагати синовi Алкмени. Часто доводилося потiм сумувати Зевсовi, коли вiн бачив, як син його несе великi труди на службi у кволого i боягузливого Еврiсфея, але не мiг вiн порушити даної Герi клятви.
В один день з народженням сина Сфенела народились i в Алкмени близнята: старший – син Зевса, названий при народженнi Алкiдом, i молодший – син Амфiтрiона, названий Іфiклом. Алкiд i був найбiльшим героем Греції. Його назвала пiзнiш вiщунка пiфiя Гераклом. Пiд цим iм’ям прославився вiн, дiстав безсмертя i був прийнятий у сонм свiтлих богiв Олiмпу.
Гера почала переслiдувати Геракла з самого першого дня його життя. Дiзнавшись, що Геракл народився i лежить, сповитий у пелюшки, з братом своїм Іфiклом, вона, щоб згубити новонародженого героя, послала двi змії. Була вже нiч, коли вповзли, блискаючи очима, до покою Алкмени змії. Тихо пiдповзли вони до колиски, де лежали близнята, i вже хотiли, обвившись навколо тiла маленького Геракла, задушити його, як прокинувся син Зевса. Вiн простяг свої маленькi рученята до змій, схопив їх за шиi i здавив з такою силою, що вiдразу задушив iх. Вжахнувшись, скочила Алкмена зi свого ложа; побачивши змій у колисцi, голосно закричали жiнки, що були в покоях. Всi кинулися до колиски Алкiда. На крик жiнок з видобутим мечем прибiг Амфiтрiон. Обступили всi колиску й побачили надзвичайне чудо: маленький новонароджений Геракл тримав двох величезних задушених змій якi ще слабо звивалися в його манюсiньких ручках. Вражений силою свого прийомного сина, Амфiтрiон покликав вiщуна Тiресiя i запитав його про долю новонародженого. Тодi вiщий старець повiдав, скiльки великих подвигiв звершить Геракл, i провiстив, що вiн стане в кiнцi свого життя безсмертним.
Дiзнавшись, яка велика слава чекає старшого сина Алкмени, Амфiтрiон дав йому виховання, гiдне героя. Не тiльки про розвиток сили Геракла дбав Амфiтрiон, вiн клопотався i про його освiту. Його вчили читати, писати, спiвати та грати на кiфарi. Та далеко не такi успiхи мав у науках i музицi Геракл, яких досягав вiн у боротьбi, стрiльбi з лука i вмiннi володiти зброею. Часто доводилося вчителевi музики, брату Орфея Лiновi, гнiватися на свого учня i навiть карати його. Одного разу пiд час уроку Лiн ударив Геракла, роздратований тим, що вiн не хоче вчитися. Розгнiваний Геракл схопив кiфару i вдарив нею Лiна по головi. Не розрахував сили удару юний Геракл. Удар кiфари був такий сильний, що Лiн упав мертвим на мiсцi. Покликали до суду Геракла за це вбивство. Виправдуючись, сказав син Алкмени:
– Адже ж каже найсправедливiший iз суддiв Радаманф, що кожний, кого вдарять, може вiдповiсти ударом на удар.
Виправдали суддi Геракла, але вiтчим його Амфiтрiон, боячись, щоб не сталося ще чогось подiбного, послав Геракла в лiсистий Кiферон пасти стада.
Пояснення до міфу: Геракл (у римлян Геркулес) – найбiльший герой Греції. Спочатку вiн вважався за сонячного бога, що разив своїми стрiлами, якi б’ють без промаху все темне i зле, був богом, який зцiляв i насилав хвороби. Вiн мав багато спiльного з богом Аполлоном. Але Геракл – бог i герой, що зустрiчається не тiльки у грекiв; таких героїв-богiв ми знаємо багато. З них особливо цiкавi вавилонський Гiльгамеш i фiнiкїйський Мелькарт, мiфи про яких мали вплив на мiфи про Геракла; i цi герої ходили на край свiту, звершували великi подвиги i страждали, як Геракл. Поети всiх часiв завжди користувалися мiфами про Геракла; їх увагу приваблювали подвиги i страждання, що випали на долю Геракла. В зоряну нiч ми можемо бачити Геракла (пiд римською його назвою Геркулеса) на небi, бо його iм’ям зветься одне iз сузiр’iв, а поряд iз сузiр’ям Геркулеса ми бачимо сузiр’я Гiдри, тiеi потворної багатоголової гiдри, яку вбив Геракл.]
Мiфи про Геракла викладено за трагедiями Софокла («Трахiнянки») i Єврипiда («Геракл»), а також за сказаннями, що згадуються в «Описi Еллади» Павсанiя.