Гефест, син Зевса i Гери, бог вогню, бог-коваль, з яким нiхто не може рiвнятися в умiннi кувати, народився на свiтлому Олiмпi. Вiн народився кволою i кульгавою дитиною. Розгнiвалась велика Гера, коли показали їй, богинi, негарного, кволого сина. Вона схопила його i кинула з Олiмпу вниз на далеку землю.
Довго неслася в повiтрi нещасна дитина i впала, нарештi, у хвилi безкрайого моря. Зглянулись на нього морськi богинi – дочка великого Океану, Еврiнома, i дочка вiщого морського старця Нерея, Фетiда. Вони пiдняли маленького Гефеста, який упав у море, i понесли його з собою глибоко пiд води сивого Океану. Там у лазуровому гротi виховали вони Гефеста. Вирiс бог Гефест невродливим, кульгавим, але з могутнiми руками, широкими грудьми i мускулястою шиєю. Яким вiн був чудовим митцем у своєму ковальському ремеслi! Багато викував вiн прекрасних оздоб iз золота i срiбла своїм вихователькам, Еврiномi i Фетiдi.
Довго ховав Гефест у своєму серцi гнiв на матiр свою, богиню Геру, нарештi, вирiшив їй помститися за те, що вона скинула його з Олiмпу. Вiн викував золоте крiсло незвичайної краси i послав його на Олiмп у подарунок матерi. В захопленнi була дружина Зевса-громовержця, побачивши чудовий подарунок. Справдi, тiльки цариця богiв i людей могла сидiти на крiслi такої надзвичайної краси. Але – о, жах! Тiльки-но Гера сiла в крiсло, як обвили її незламнi пута, i Гера була прикута до крiсла. Кинулись боги їй допомагати. Даремно, нiхто з них не був спроможний визволити царицю Геру. Боги зрозумiли, що тiльки Гефест, який викував крiсло, може звiльнити свою велику матiр.
Негайно послали вони бога Гермеса, вiсника богiв, по бога-коваля. Вихором помчав Гермес на край свiту, до берегiв Океану. Мов вихор, пронiсся Гермес над землею i морем i з’явився в гротi, де працював Гефест. Довго просив Гефеста iти з ним на високий Олiмп – звiльнити царицю Геру, але рiшуче вiдмовив бог-коваль: вiн пам’ятав зло, яке зробила йому мати. Не допомогли нi просьби, нi благання Гермеса. На допомогу йому з’явився Дiонiс, веселий бог вина. З голосним смiхом пiднiс вiн Гефестовi келих запашного вина, за ним другий, а потiм ще й ще. Захмелiв Гефест, тепер можна було з ним зробити все – вести куди завгодно. Бог вина Дiонiс перемiг Гефеста. Гермес i Дiонiс посадили Гефеста на осла i повезли на Олiмп. Похитуючись, iхав Гефест. Навколо Гефеста неслись у веселому танцi повитi плющем менади в руках. Незграбно стрибали сп’янiлi сатири. Димiли факели, гучно лунали дзвiн тимпанiв, смiх, гримiли бубни. А попереду йшов великий бог Дiонiс у вiнку з винограду i з тирсом. Весело посувалася процесiя. Нарештi, прийшли на Олiмп. Гефест в одну мить звiльнив свою матiр, тепер уже вiн не пам’ятав кривди.
Гефест залишився жити на Олiмпi. Вiн побудував там богам величнi золотi палаци i собi збудував палац iз золота, срiбла i бронзи. В ньому вiн живе з дружиною своєю, прекрасною, привiтною Харитою, богинею грації i вроди.
В цьому ж палацi мiститься i кузня Гефеста. Бiльшу частину часу Гефест проводить у своїй повній чудес кузнi. Посерединi стоїть величезне ковадло, в кутку – горно з палаючим вогнем i мiхи. Дивнi цi мiхи – iх не треба приводити в рух руками, вони покiрнi слову Гефеста. Скаже вiн, i працюють мiхи, роздмухуючи вогонь у горнi в яскраво палаюче полум’я. Вкритий потом, увесь чорний вiд пороху i кiптяви, працює бог-коваль у своїй кузнi. Якi чудовi вироби виковує в ній Гефест: незламну зброю, оздоби iз золота i срiбла, келихи i кубки, триножники, що самi котяться на золотих колесах, немов живi.
Скiнчивши працювати, обмивши в запашній ваннi пiт i кiпоть, Гефест iде, накульгуючи i похитуючись на своїх слабких ногах, на бенкет богiв, до батька свого, громовержця Зевса. Привiтний, добродушний, часто припиняє вiн готову розпалитися сварку Зевса i Гери. Без смiху не можуть боги дивитися, як кульгавий Гефест шкутильгає навколо бенкетного стола, розливаючи богам запашний нектар. Смiх примушує богiв забути сварки.
Але бог Гефест може бути i грiзним. Багато хто зазнав сили його вогню i страшних, могутнiх ударiв його величезного молота. Навiть хвилi бурхливих рiк, Ксанфу i Сiмоїсу, смирив пiд Троєю своїм вогнем Гефест. Грiзний, разив вiн своїм молотом i могутнiх гiгантiв.
Великий бог вогню, найвправнiший, божественний коваль Гефест, – вiн дає тепло i радiсть, вiн ласкавий i привiтний, але вiн же i грiзно карає.
Пояснення до міфу:
1. Гефест (у римлян Вулкан) – спочатку бог вогню; з розвитком ремесел, i особливо ковальського ремесла, стає богом-покровителем металургії тих часiв. Особливо шанували Гефеста в Афiнах, де ремесла досягли найбiльшого в Греції розвитку.
2. Менади – супутницi Дiонiса; у перекладi на українську мову менади значить шаленiючi; менади – те ж, що й вакханки.
3. Тимпан – ударний музичний iнструмент, що мав форму двох бронзових чашок, якими ударяли одну об одну.