Викладено за поемами «Ілiада» Гомера i «Героїнi» Овiдiя.
Сiзiф, син бога повелителя всiх вiтрiв Еола, був засновником мiста Коринфа, який за найдавнiших часiв звався Ефiрою.
Нiхто в усій Греції не мiг зрiвнятися пiдступнiстю, хитрiстю i спритнiстю розуму з Сiзiфом. Сiзiф, завдяки своїй хитростi, зiбрав незлiченнi багатства у себе в Коринфi; далеко йшла слава про його скарби.
Коли прийшов до нього бог смертi, похмурий Танат, щоб звести його в сумне царство Аїда, то Сiзiф, який уже ранiш вiдчув наближення бога смертi, пiдступно обманув бога Таната i закував його в кайдани. Перестали тодi на землi вмирати люди. Нiде не справлялись бiльше пишнi похорони; перестали приносити й жертви богам пiдземного царства. Порушився на землi лад, заведений Зевсом. Тодi громовержець Зевс послав до Сiзiфа могутнього бога війни Ареса. Вiн звiльнив Таната з кайданiв, а Танат вирвав душу Сiзiфа i вiдвiв її в царство тiней померлих.
Але й тут зумiв зарадити собi хитрий Сiзiф. Вiн сказав дружинi своїй, щоб вона не ховала його тiла i не приносила жертви пiдземним богам. Послухалась чоловiка дружина Сiзiфа. Аїд i Персефона довго чекали похоронних жертв. Усе нема iх! Нарештi наблизився до трону Аїда Сiзiф i сказав володаревi царства померлих, Аїду:
– О, володарю душ померлих, великий Аїде, рiвний могутнiстю Зевсовi, вiдпусти мене на свiтлу землю. Я звелю дружинi моїй принести тобi багатi жертви i повернусь назад у царство тiней.
Так обманув Сiзiф владику Аїда, i той вiдпустив його на землю. Сiзiф не повернувся, звичайно, в царство Аїда. Вiн залишився в пишному палацi своєму i весело бенкетував, радiючи, що один з усiх смертних зумiв вернутися з похмурого царства тiней.
Розгнiвався Аїд, знову послав вiн Таната по душу Сiзiфа. З’явився Танат до палацу найхитрiшого з смертних i застав його за розкiшним бенкетом. Вирвав душу Сiзiфову богам i людям ненависний бог смертi; назавжди вiдлетiла тепер душа Сiзiфа в царство тiней.
Тяжку кару вiдбуває Сiзiф у загробному життi за всю пiдступнiсть, за всi обмани, якi вчинив вiн на землi. Його засуджено викочувати на високу, круту гору величезний камiнь. Напружуючи всi сили, працює Сiзiф. Пiт заливає йому очi вiд тяжкої працi. Все ближче вершина; ще зусилля, i скiнчена буде праця Сiзiфа; але виривається з рук його камiнь i з шумом котиться вниз, здіймаючи хмари пилу. Знову береться Сiзiф до роботи.
Так вiчно котить камiнь Сiзiф i нiколи не може досягти мети – вершини гори.